оцінка за поведінку

1) поведінка, манери; вчинки

2) гарна поведінка, вихованість

3) поводження; ставлення (до — to, towards)

4) тех. якість (металу); режим роботи (машини тощо)

* * *

1) поведінка; учинки; манери; гарні манери; вихованість; психол. поводження; реакція на навколишнє оточення

2) (to, towards) відношення, поводження ( з дітьми)

3) тex. поведінка ( металу); якість ( металу)

4) режим роботи ( машини)

5) стан; властивості

ДЕРЖАВА - відповідним чином організована суспільна структура, здатна здійснювати найвищий контроль над деякими аспектами поведінки людей на певній території з метою підтримувати лад у даному суспільстві. Доки поведінка та взаємини людей у спільноті регулювалися звичаями, не існувало й особливої установи, яка б їх спрямовувала та контролювала (хоча можливо віднайти у найдавніших суспільствах деякі протодержавні утворення). Найважливіші ознаки Д. полягають у наступному. По-перше, держава контролює поведінку людей у межах державних кордонів: те, які саме аспекти поведінки вона контролює, залежить від особливостей самої держави. По-друге, щоб здійснювати управління, ця суспільна установа повинна володіти владою. Оскільки у багатьох випадках здатність регулювати поведінку людей неможливо реалізувати без застосування примусу, то наявність апарату примусу характерна для будь-якої держави. Третя ознака Д. - це всеосяжність державної влади: тобто йдеться про владу над усіма людьми, що населяють певну територію (а не про владу однієї людини над іншою чи владу окремої людини чи групи осіб над іншою групою осіб). Четверта ознака полягає у тому, що державна влада є найвищою, або суверенною. Проте цією останньою ознакою не володіють повною мірою різного роду залежні державні утворення (колоніальні адміністрації, домініони, протекторати, суб'єкти конфедеративних чи союзних утворень і т.п.). Відмова сучасних держав від частини свого суверенітету може бути наслідком добровільного визнання цими державами певних повноважень наддержавних міжнародних установ. У зв'язку з тим, що державна влада є суверенною та неподільною на даній території, Д. прагне захищати себе від зовнішніх втручань, спрямованих проти суверенітету (від завоювання тощо). Отже, держава повинна володіти силою, здатною захищати суверенітет - мати армію. Визначення різновидів Д. (типологія Д.) - традиційна тема політичної філософії. До класичних (Платон - Аристотель) належить поділ на типи державного управління у залежності від кількості осіб, які зосереджують в своїх руках повноту влади. Це т. зв. тричленний поділ: один, кілька (група), всі (народ). Застосування додаткової ознаки - законні та незаконні види правління - дало змогу перетворити цей поділ у шестичленний (законні: монархія, аристократія, демократія; незаконні: тиранія, олігархія, охлократія) І. сторичний досвід показує багато різноманітних модифікацій кожного із цих шести типів. XX ст. дало підставу поділяти держави на демократичні (див. демократія) і тоталітарні. У залежності від будови (структури), сучасні Д. поділяють на унітарні, федеративні та конфедеративні. За етнонаціональною ознакою Д. поділяють на над етнічні (багатоетнічні), національні та багатонаціональні.

n (pl women)

1) жінка

2) збірн. жінки, жіноча стать

3) през. баба (про чоловіка)

4) (the woman) типова жінка, втілення жіночності

5) бібл., поет. дружина

6) служниця; камеристка

7) утриманка; коханка

* * *

n; (pl women)

1) жінка

2) жінки, жіноча стать

3) баба ( про чоловіка)

4) ( the woman) типова жінка; втілення жіночності, жіночого начала

5) дiaл. дружина; коханка; приятелька (юнака, чоловіка)

6) жінка якої-н. професії ( в сполученнях)

7) робітниця; служниця

1. n

1) причина, підстава

2) аргумент, мотив, міркування

3) пояснення, обґрунтування, мотивована заява

4) лог. мала посилка (силогізму)

5) можливість (події тощо)

6) розум, інтелект

7) здоровий розум (на противагу божевіллю)

8) розсудливість, розважливість, здоровий глузд

9) розумний вчинок; розсудлива поведінка

10) справедливість, належне

2. v

1) міркувати, обмірковувати; робити висновки

2) мислити

3) обговорювати, дискутувати, дебатувати

4) переконувати (когось — with, у чомусь — into); умовляти

5) переконувати когось (у помилковості його вчинків, у хибності його думок тощо), відмовляти (від чогось — out of)

6) обґрунтовувати, аргументувати; доводити

7) бібл. сперечатися (розмовляти) (з кимсь — with)

* * *

1) причина; підстава

2) ( суб'єктивне) причина, мотив, міркування; виправдання

3) пояснення, обґрунтування; вмотивована заява

4) мала посилка ( силогізму)

5) розум, інтелект

6) здоровий розум ( на противагу божевіллю)

1) мислити, міркувати ( логічно); робити висновки; мислити

2) обговорювати; дебатувати, дискутувати; розмірковувати ( уголос)

3) ( with) умовляти, урезонювати ( кого-небудь); ( into) умовити, переконати ( у чому-небудь); ( out of) переконувати ( у чому-небудь)

4) р

5) icт., дiaл. ( with) сперечатися або розмовляти ( з ким-небудь)

САМОСВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ - усвідомлення індивідом своєї природної, інтелектуально-духовної, особистісної специфіки, національної і професійної приналежності, місця в системі суспільного виробництва, розподілу і відносин. С. о. може розглядатися в етичному, класовому, професійному, національному аспектах. Термін "С. о." вперше вжитий в давньоінд. епосі (IX ст. до н. е.), зустрічається в давньокит. та давньогрецьк. філософії і на пізніших фазах історичного поступу - як феномен ідеалістичного та матеріалістичного пояснення світу та його вибудови відповідно до рівня пізнавальної духовно-практичної діяльності людини. С. о. виступає необхідним компонентом як структури особистості в цілому, так і її свідомості зокрема. Специфіка самосвідомості полягає в тому, що вона виражає сутність внутрішнього світу особистості, опосередковане відношення суб'єкта до об'єктивного світу через безпосереднє відношення його до самого себе. В свідомості фіксується усвідомлення особистістю свого зв'язку із зовнішнім світом, що, в свою чергу, є загальною ознакою буття особистості. Основними ознаками С. о., на думку дослідників, виступають: усвідомлення особистістю зовнішнього світу і своєї єдності з ним; усвідомлення "самості" і неповторності свого духовного світу; усвідомлення й оцінка особистістю свого місця в системі природних і соціальних закономірностей, соціального статусу, а також потреб, інтересів, мети, соціально-етичного обліку і мотивів поведінки в повсякденній життєдіяльності; оцінка і самооцінка особистістю себе як суб'єкта діяльності, свідомості та спілкування. Особистість у самосвідомості сприймає себе як суспільно значущу цілісність, неповторну індивідуальність, як носія і творця суспільних відносин. С.о. зароджується і знаходить свій вияв лише в процесі суспільних взаємовідносин як між окремими людьми, так і групами, прошарками, класами, націями у процесі творення матеріальних і духовних цінностей (відповідно до задоволення діапазону своїх потреб, психологічних і фізичних можливостей, соціального статусу). С. о. включає в себе самопізнання (самооцінку), емоційно-ціннісне ставлення до себе і саморегулювання, які виокремлено мають свою структуру і перебувають у тісному взаємозв'язку та формуються відповідно до індивідуально-суспільних ідеалів. С. о. розкривається при здійсненні функціональних характеристик, серед яких насамперед виділяється інтегративно-пізнавальна, ціннісно-орієнтовна, самореалізуюча та ін. функції. С. о. постійно розвивається як відображення сфер життєдіяльності групи, класу, нації в соціально-політичних та економічних структурах на шляхах цивілізаційного інтегрування у відповідну єдність та цілісність.

1) ( школьные годы жизни) школя́рство

2) ( школьническое поведение) школя́рська поведі́нка, школя́рське пово́дження, школя́рство; ( школьнический поступок) школя́рський учи́нок (-нку); ( шалости) [школя́рські] пу́стощі, -щів